Родове коріння зірки Голлівуду Барбри Стрейзанд - в Україні, на Тернопільщині

Де Бережани, а де Америка, Голлівуд! Однак рід однієї із всесвітньовідомих голлівудських актрис має коріння у багатому на історію та визначних постатей симпатичному галицькому містечку. Барбра Стрейзанд (Barbra Streisand)! Так, саме дід цієї голлівудської знаменитості, як стверджують дослідники, народився у Західній Україні, в містечку Бережани, що на Тернопільщині. Та й інші родичі також.
Навколо життя Барбри поширюється чимало пліток. Голлівуд без цього немислимий. Українське походження її предків - також неабияка цікавинка. В офіційній біографії актриси про Ісаака Стрейзанда - діда - нічого не згадано.
Барбра Стрейзанд народилася у 1942 році в Брукліні (Нью-Йорк), у єврейській сім’ї. Батько актриси Еммануїл Стрейзанд помер, коли дівчинці виповнився лише рік. До Бережан, щоправда, має причетність не батько, а дід Барбри - Ісаак Моше Стрейзанд. І прапрадід Ісаак Симон Стрейзанд, який, за твердженням біографів, також жив у Бережанах.
Отже, дід майбутньої актриси народився 20 квітня 1879 року у містечку Бережани. Як пише Крістоф Мірамбо у книзі «Барбара Стрейзанд. Біографія», яка вийшла у Франції, сім’я Стрейзандів не уникла бідності, яка була у малих галицьких містечках. Дід Барбри жив у тісному помешканні, що складалося з двох приміщень, разом із великою родиною: бабусею, дідусем, батьком, матір’ю, сестрою і братом.  
Опалювалося тільки одне приміщення, яке вважалося вітальнею. Там і спали, і працювали. Стіл та дерев’яні лави - це всі меблі, які мала родина. Лави правили за ліжка. На великих лавах спали дорослі, а на менших - діти. Посеред «вітальні» диміла велика цегляна піч.       
Сьогодні важко сказати, де саме, на якій бережанській вулиці, було помешкання Стрейзандів. Жодної інформації про це не збереглося. Кажуть, у Бережанах людей на прізвище Стрейзанд колись жило чимало. 
Коли Ісаакові Стрейзанду виповнилося дев’ятнадцять років, він вирішив шукати кращого життя в далеких світах. У січні 1898 року залишив Бережани. На львівському вокзалі попрощався з батьками, які зосталися в Україні. Назавжди…
Спершу дістався до німецького міста Бремена. А звідти, на кораблі з сотнями інших емігрантів, вирушив до далекої Америки. Подорож тривала п’ятнадцять днів. Ісаакові пощастило вижити. Бо для багатьох шукачів кращої долі виснажливі подорожі до США ставали першими й останніми у їхньому житті. Юнак бачив, як щоранку викидали за борт корабля мертві тіла. Води Атлантичного океану ставали для них безіменною могилою.
У декларації, під час проходження митного контролю в Нью-Йорку, Ісаакові Стрейзанду написали: «Національність: галицька. Останнє місце проживання: Бережани. Грошей не має».
Він їхав до двоюрідного брата, який раніше емігрував у Штати й оселився у Нью-Йорку. У цьому місті почав нове життя й Ісаак.
Через кілька років у Манхеттені Ісаак Стрейзанд одружився із Анною (Енні) Кестон. Вона також була з єврейських емігрантів. Деякі джерела стверджують, що Анна народилася в Галичині. Інші припускають, що вона родом із Волині.
Ісаак та Анна Стрейзанди розкошів не мали. Щоб заробити гроші, доводилося багато працювати. Ісаак був кравцем. Анна - кухарем. Вони виховували п’ятеро дітей.
Одного разу родину спіткало лихо. Анна впала на сходах будинку, який родина орендувала, і травмувалася. Недуга прикувала жінку до ліжка. Лікування вартувало дорого. Тому Стрейзанди змінили помешкання - перебралися з дорогого Манхеттена до дешевшого Брукліна. Змінив Ісаак і роботу: взяв у оренду невеличке приміщення, аби відкрити рибний магазин.
Еммануїл Мендель Стрейзанд - батько Барбри - найстарший син Ісаака та Анни. Працював учителем в середній школі. Мати - Діана - була співачкою. Еммануїл Стрейзанд помер у 35-річному віці від епілепсії. Анна залишилась із  маленькою Барбарою, трохи старшим сином і… бідністю.
Ісаак Моше Стрейзанд - дід Барбари - пережив старшого сина на 22 роки і помер у лютому 1965 року.
…У повідомленні ізраїльського музею Діаспори, що в Тель-Авіві є запис, датований 20 червня 2013 роком: «У рамках візиту… Барбара Стрейзанд отримала презентацію свої сімейних коренів у Галичині… Стрейзанд записано як єврейське прізвище у місті Bzerzany…»
Таким чином, у Тель-Авіві розповіли голлівудській знаменитості про її предків, які жили в Галичині. Саму ж Барбру можна порівняти з казковою Попелюшкою. Дівчина з бідної сім’ї стала всесвітньовідомою актрисою, завоювавши високі титули і прихильність мільйонів глядачів. Але, якби свого часу її дід Ісаак не вирушив за океан з невеличкого галицького містечка…    
…Правду кажуть: у генеалогічному дереві найвідоміших людей планети слід шукати коріння в Україні.

Африканська земля відкриває свої таємниці, не поспішаючи…

…Летіла до Єгипту, наче на побачення з дитячою мрією і древніми віками, до яких можна доторкнутися серцем, розумом і рукою.

До некрополя Гізи їхали з Каїру. На одній із центральних автодоріг столиці Єгипту, перед світлофором, зупинилися «Джип», ослик, «пасажиром» якого був місцевий мешканець, старі радянські «Жигулі», наш туристичний автобус… Такі учасники дорожнього руху в цій країні, сказала гід, - річ звична. 

Три великі піраміди - Хеопса, Хафра і Менкаура - основна частина комплексу в Гізі. Існує легенда, що це дивовижжя збудували інопланетянами, які прибули на Землю із сузір’я Плеяд. Англійські астрономи позаминулого століття вважали, що піраміди - це астрономічні обсерваторії, що використовуватися як сонячні годинники. А розміри свідчать про їх створення Богом і що в них міститься інформація про час другого пришестя Христа.

Піраміди були оточені великою кількістю храмів, гробниць, маленьких пірамід-супутників. У пірамідках ховали родичів і наближених фараонів. Усі ці величні споруди з’єднувала спеціальна система доріг.

Піраміда Хеопса - найбільша з-поміж інших. Вона входить до «Семи див світу». І це єдине диво, яке збереглося до наших днів. Арабська народна мудрість гласить: «Світ боїться часу, а час боїться пірамід». І це правда. Адже, як вважають більшість єгиптологів, Велику піраміду звели близько 2560 року до нашої ери. А, може, й раніше. Вона є гробницею фараона IV династії Хуфу (Хеопса).

Не час - людина порушила спокій фараонів. Гробниці та піраміди банально розграбовували. Великий Сфінкс, що оберігає спочинок фараонів, також постраждав. Від французьких вояк. Вони, начебто, розважалися, цілячись у кам’яного велетня. У результаті він дістав значні пошкодження.   

До 1889 року піраміда Хеопса вважалася найвищою будівлею світу. Потім її перевершила Ейфелева вежа. Початкова висота Великої піраміди складала 146,6 метра. А на її спорудження пішло близько 2,3 мільйона (!) кам’яних блоків. Вага кожного з них майже 2,5 тонни. Будівничі не використовували цементу, проте блоки підігнані один до одного так щільно, що у стики навіть волосину годі пропхати. Яким чином це робили - вічна загадка. Адже про будівельну техніку, яку людство використовує нині, древні єгиптяни й гадки не мали. 

Наполеон, до речі, підрахував: кам’яних блоків від трьох пірамід у Гізі вистачило б, аби огородити всю Францію стіною заввишки у три метри і товщиною у 30 сантиметрів.

Єгипет зберігає безліч таємниць. Наприклад, жителі стародавньої цивілізації ігнорували дні свого народження. Чому? На це запитання ще не знайшов відповіді жоден історик. Хоча, 365 календарних днів і 24-годинний день - винахід стародавніх єгиптян.

А ця цікавинка стосується уже наших часів. У 1974 році стан мумії фараона Рамсеса II почав різко і серйозно погіршуватися. Вчені дійшли висновку: мумія повинна пройти «обстеження» в Парижі. Аби вивезти культурну цінність закордон, потрібно було вирішити купу бюрократичних нюансів. Оскільки квапив кожен день, мумії фараона Рамсеса II… виготовили сучасний єгипетський паспорт. У документі вказали ім’я фараона - Рамзес. У графі «професія» - «король». І зробили відповідну позначку - «хворий».
…Гарячі піски Єгипту ховають ще багато незвіданого. Та й піраміди, Сфінкс - не достатньо досліджені. А, можливо, це й добре, що ця африканська земля відкриває свої таємниці, не поспішаючи. Бо, перефразовуючи арабську народну мудрість, хочеться сказати: світ боїться часу, а час боїться людського невігластва.

…Божеством, джерелом життя серед пісків Сахари є річка Ніл. Її називають ще Великою рікою. Води ріки на дотик шовкові. Може, мені так здалося через надто гаряче повітря. А, може, так воно і є…

Міссісіпі - Велика річка, Батько вод

Американці люблять Міссісіпі. І гордяться, що їхня річка - одна з найбільших у світі (четверта за довжиною на планеті). Люди, які живуть біля річки,  люблять і бояться її. Вдача у Міссісіпі - наче у вередливої жінки. Недарма величають її «найпершою у світі обманщицею».
Приборкати річку намагаються століттями. Але численні греблі та випрямлення русла не вельми допомагають. Річка продовжує лякати своєю непостійністю. Американці змушені миритися з її примхами. Відповідно, і з втратами. Весняні повені бувають шаленими, руйнівними. А ось на кінець літа Міссісіпі дуже міліє.
Доля випробовує час від часу річку, людей, бізнес. Так, у 2011 році багатосніжна зима і проливні дощі призвели до великого паводка на Міссісіпі. Вода затопила тисячі будинків і мільйони гектарів фермерської землі. На кукурудзяних полях плавала риба.
А вже у наступному, 2012-у, аномальна сорокаградусна спека висушила Міссісіпі. Тоді весняні та літні місяці у США були скупими на дощі. Вода настільки спала, що найглибші ділянки річки можна було перейти убрід. Щоправда, подібне трапляється рідко. На деяких ділянках тодішнього літа призупинилося суднопластво: лише за один день на мілину сіли 93 баржі.          
На мові індіанців оджибва - Міссісіпі (Mississippi) означає - «Велика річка». А плем’я алконкінів називало її «Батько вод». А ще Міссісіпі іменують «Великою американкою». 
У давнину індіанці селилися уздовж Міссісіпі. Бо у річці багато риби, а біля берегів - дичини. А ще вони вірили: торнадо «боїться» великої води.   

Також чимало поселень на берегах Великої річки залишили ранні дослідники та французи.
Міссісіпі стала головним героєм відомого американського письменика Марка Твена. Місто Ганнібал, що в штаті Міссурі, де народився Твен, розташоване на берегах Міссісіпі. Завітавши сюди уперше, побачила класичне провінційне містечко у самому центрі Америки. Дуже тихе й спокійне. Зате персонажів Марка Твена знає весь світ.       
Довжина Міссісіпі з притокою Міссурі складає 6420 кілометрів. Вона тече територією десятьох штатів, у тому числі через Айову, зокрема, вздовж міста Берлінгтон, куди припровадила мене доля. Тут народився мій чоловік Джеймс (Jim Zachmeyer - на фото). Впадає Міссісіпі у Мексиканську затоку.

Річка доволі широка. Її перетинають величезні мости. Деякі мають чотири, а то й вісім автомобільних смуг. До слова, через Міссісіпі, у штаті  Іллінойс, пролягає найдовший велосипедно-пішохідний міст у світі «Old Chain of Rocks Bridge». Його довжина - один кілометр 631 метр.
Ширина долини Міссісіпі, нижче від гирла притоки Огайо, сягає 25 кілометрів, а в штаті Луїзіана - від 70 до 100 кілометрів.
На Міссісіпі - безліч островів. Замість назв їм присвоїли номери, бо порахувати годі. Річ у тім, що острови ведуть дуже активний «спосіб життя». Після кожної повені одні перетворюються на півострови, інші зникають, треті - діляться на частини, четверті - виникають знов… Ця природня катавасія  збиває з пантелику географів і капітанів суден. Крім того, острови повільно переміщаються вниз за течією…
Я ніколи не бачила, щоб у Міссісіпі вода була чистою. Річка несе величезну кількість мулу, за підрахунками дослідників - 211 мільйонів кубічних метрів у рік. За бруднувато-жовті води американці жартівливо називають Міссісіпі «товстою бруднулею». Інколи річкою пливуть великі колоди та дерева з кронами й корінням.
На берегах ріки американці споруджують невеличкі будиночки для відпочинку. Я називаю їх «хатинками на курячих ніжках». «Ніжки» потрібні для того, аби до помешкання не добралася вода. Хоча, під час потужних повеней, це не рятує.

…«Що ти відчуваєш?», - запитали мене, коли вперше прийшла «познайомитися» з Міссісіпі. «Вона справді Велика», - відповіла я.